Сергій Циганков


«На мурах твоїх, Єрусалиме,я поставив сторожу, – ніколи не буде мовчати вона цілий день та всю ніч. Ви, хто пригадує Господа, не замовкніть…» Іс. (62:6).

Ці слова – вираз нашої віри, нашого служіння. Я не уявляю не тільки пастора, не тільки проповідника, але просто християнина, який би мовчав. Не уявляю собі людини, яка пізнала спасіння, пізнала слова вічного життя і залишалася б мовчазною, не говорила і не звіщала про милість, добро і спасіння, які колись сама прийняла. Така людина або сама не спасенна, або вона не оцінила ту велич і славу, які Бог явив в Ісусі Христі. Людина, яка не проповідує Слово Господнє, не потрібна ні церкві, ні суспільству, подібно як сіль, яка втратила силу. «Ви, хто пригадує Господа, не замовкніть…» Сьогодні цей заклик актуальний як ніколи. Ми повинні з особливим розумінням ставитися до того, що означає звіщати спасіння Боже. Маємо багато прикладів на сторінках Слова Божого, коли питання стояло гостро – говорити чи мовчати. Естер свого часу не мовчала. І результат нам відомий. Так само й сьогодні мовчання для християнина, для пастора, для проповідника – це програш, це втрата. «А до синагоги ввійшовши, промовляв він відважно, три місяці про Боже Царство навчаючи та переконуючи. А коли опиралися дехто й не вірували і дорогу Господню лихословили перед народом, то він їх покинув і виділив учнів, і щодня проповідував у школі одного Тирана» (Дії 19:8-9). «А з Мілету послав до Ефесу і прикликав пресвітерів Церкви. І, як до нього вони прибули, він промовив до них: «Ви знаєте, як із першого дня, відколи прибув в Азію, я з вами весь час перебував і служив Господові з усією покорою і з рясними слізьми та напастями, що спіткали мене від юдейської змови, як нічого корисного я не минув, щоб його вам звістити і навчити вас прилюдно і в домах. І я свідчив юдеям та гелленам, щоб вони перед Богом покаялися та ввірували в Господа нашого Ісуса Христа» (Дії 20:17-21). Ми знаходимо у Священному Писанні, що звіщати Ім’я Господнє важко не лише людям, які абсолютно ніякого поняття про спасіння, покаяння і прощення не мають. Апостол Павло переживав труднощі через фарисеїв і саддукеїв. Був час, коли він, опинившись у скрутних обставинах, мусив сказати, що він фарисей і син фарисея, щоб якимось чином вийти з ситуації. Сьогодні так само звіщати Ім’я Господнє нелегко ще й тому, що є і фарисеї, і саддукеї. Усі ми не раз переживали певні труднощі і проблеми, сльози і скорботу. Господь являв нам Свої милості, і ми не маємо права забувати про них. Але в той же час ми не повинні звіщати про себе,про свої подвиги. Бог дає новий час, новий день, і ми повинні бути такі ж тверді у своїй надії, прославляючи Бога як свого Творця і свого Пана, як колись апостоли. Ми не повинні бути самовдоволеними і самодостатніми, коли Бог покладає на нас місію звіщати. Про що ми сьогодні звіщаємо – про Господа, про славу Божу, про чудеса Божі, про спасіння Боже? Продовжимо словами Павла: «Але я ні про що не турбуюся і свого життя не вважаю для себе цінним, аби-но скінчити дорогу свою та служіння, яке я одержав від Господа Ісуса, – щоб засвідчити Євангелію благодаті Божої». Це справді приклад для наслідування. Апостол Павло, дуже шанований і авторитетний, усе вважав за сміття, дорожив не своїм життям, а можливістю свідчити Євангеліє. Чим ми сьогодні дорожимо у житті і служінні? І далі Павло підсумовує: «Я не вхилявсь об’являти вам всю волю Божу.Пильнуйте себе та всієї отари, в якій Святий Дух вас поставив єпископами, щоб пасти Церкву Божу, яку власною кров’ю набув Він». Ми не поставлені захищати якісь свої інтереси, забезпечувати свої цілі і завдання, які самі ж вигадуємо. Бог поставив нас пильнувати Церкву, яку Він придбав такою дорогою ціною. Ось чому ми маємо таке бажання молитися, прославляти Бога, звіщати милості Господні, прославляти Ім’я Його. Бог дозволив нам бути глашатаями, які стоять на стінах. Для когось стіни – це тільки церква, але насправді це і наша сім’я, наші діти і дружини, наше місто, яке має бути захищеним і в якому має звучати звістка Божої сили і благодаті, має проявлятися Божа сила і слава. З цього починається наше служіння, наше покликання. І тоді в усьому іншому ми будемо успішні й благословенні.