Михайло Мокієнко

 Питання спасіння душі – найважливіше питання на землі. Ісус Христос сказав, що немає користі людині, навіть якщо вона придбає весь світ, але душі своїй нашкодить. І який викуп може дати людина за душу свою? Тому нам треба посилити свою проповідь. Апостол Павло платив велику ціну за благовіст, до якого був покликаний. Він сам говорить про себе, що страждає за Слово Боже навіть до уз, але для Слова Божого немає уз. У Посланні до филип’ян апостол пише: «Бажаю ж я, браття, щоб відали ви, що те, що сталось мені, вийшло більше на успіх Євангелії, бо в усій преторії та всім іншим стали відомі кайдани мої за Христа. А багато братів у Господі через кайдани мої посміліли та ще більше відважилися Слово Боже звіщати безстрашно. Одні, правда, і через заздрощі та колотнечу, другі ж із доброї волі Христа проповідують; а інші з любові, знаючи, що я поставлений на оборону Євангелії; а інші через підступ звіщають Христа нещиро, думаючи, що додадуть тягаря до кайданів моїх. Але що ж? У всякому разі чи облудно, чи щиро, Христос проповідується, а тим я радію та й буду радіти. Бо знаю, що це буде мені на спасіння через вашу молитву й допомогу Духа Ісуса Христа» (Фил. 1:12-19). Апостол Павло поділився одним випадком зі свого життя, коли за Слово Боже він потрапив до в’язниці. Людям здавалося, що це послабить діло благовісту. Але Бог – Господар обставин. І узи Павла послужили до ще більшого успіху благовісту. Усій сторожі, усім солдатам, які охороняли служителя Євангелія, усій преторії стали відомі проповіді Святого Євангелія, хотіли вони того чи ні. Павло не лише на словах, але й на ділі, і навіть у в’язниці був героєм віри. І брати, підбадьорені цим, із ще більшою наполегливістю і сміливістю почали звіщати святе Євангеліє. Яка захоплююча картина для нас, брати і сестри! Це великий приклад для наслідування – проповідувати Євангеліє з усе більшою відвагою і більшим подвигом. Нам сьогодні, як і колись апостолу Павлу, Бог виявив честь, довіривши проповідь Слова Божого. Це дуже висока честь – бути на землі посланцями і вісниками Ісуса Христа. У нас завжди є прекрасний сюжет, прекрасна тема для проповіді – звіщати прощення гріхів і життя вічне. Я вдячний Господу за це, а також за те, що Він зберіг мене для цього великого покликання – бути проповідником Євангелія. Було це приблизно 53 роки тому, перед тим, як я, третя дитина в сім’ї, мав народитися на цій землі. Мама дуже важко виношувала мене. Врешті-решт лікарі покликали батька і сказали, що він може втратити не лише майбутню дитину, але й дружину. І запропонували простий, на їхню думку, вихід із цієї ситуації. Я вдячний Господу за те, що мій батько глибоко довіряв Богу і відмовився від цієї пропозиції, сказавши, що буде молитися. Маму виписали з лікарні. І до кого було їй іти у біді? Бог – наша охорона і сила, допомога в недолях, що часто трапляються. У нас вдома зібралася група віруючих бабусь, які разом почали молитися до Господа. І ми віримо, що, коли виникає необхідність, Бог, окрім Письма, посилає телеграми. Він наповнив одну бабусю Духом Святим і через неї промовив до моєї матері: «Ти народиш сина, і Він буде проповідувати Моє Слово». Сьогодні моїй мамі 84 роки, і вона досі жива. А я стою перед вами як живе свідчення Божої милості і правди. Слава Йому! І який це великий привілей для нас – бути представниками Ісуса Христа на землі. Що ми бачимо в цей останній час? Які картини початку ХХІ століття постають перед нами? Апостол Павло говорить, що, відкидаючи Бога, люди «знікчемніли думками своїми, і запаморочилося нерозумне їхнє серце. Називаючи себе мудрими, вони потуманіли… А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений – щоб чинили непристойне…» Лукавство, неправда, корупція, обман, вбивства, деградація людської особистості – ось та сумна картина, яку ми бачимо сьогодні. Тільки в Україні торік офіційно зареєстровано 900 тисяч алкоголіків, мільйон наркоманів, 180 тисяч розлучень, 30 відсотків дітей народилися поза шлюбом, скоєно 500 тисяч злочинів. І цей сумний список можна продовжувати і продовжувати. Я не хочу про це більше говорити. І цього достатньо, щоб побачити кричущу потребу в Євангелії. Це спонукує нас, це кидає нам виклик – щоб ми проповідували Євангеліє Ісуса Христа. Це найвища творча сила всесвіту. Великий апостол сказав, що не соромиться Євангелія, бо воно – сила Божа до спасіння всякого, хто вірує. Немає альтернативи Євангелію. Тому Господь Ісус і сказав Своїм учням перед відходом: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас». І ми всі знаємо Велике Доручення Христа: «Ідіть по всьому світу і кожному створінню Євангеліє проповідуйте». З якою радістю ми зустріли свободу проповіді Євангелія приблизно 20 років тому. Подув свіжий вітер. Тисячі людей придбали спасіння у вічності. В Україні відкрилися сотні нових церков. Ми раділи. Але я хочу сказати, що це ще не все. Ми ще на дистанції, труд ще не завершений, жнива ще не закінчені. Ми повинні дуже серйозно подивитися на те, що робиться навколо. А перешкоди були завжди. Ще пророк Ісая писав про це. І в Рим. 10:16 читаємо, що не всі послухалися Євангелія. Сьогодні лукавий викинув зі своїх арсеналів нову зброю. Секуляризація – одна з серйозних перешкод для євангелізації. Сьогодні панує бог матеріалізму. Він полонить не лише людей світу, він намагається зв’язати і паралізувати віруючих. І з ними вже важче працювати – усі дуже зайняті. Недарма поет сказав, що поспіх – прокляття віку. Додайте сюди постмодернізм, коли кожен сам собі божок, коли змиті всілякі підвалини і кожен сам собі диктує принципи життя.  Є й інші перепони, які ми вже бачимо в Україні. Але я дякую Господу, що ситуація під контролем. Коли апостол Павло перебував у тюрмі, Бог із мінуса зробив плюс. І я глибоко впевнений, що в цей останній час Він ще скаже Своє останнє слово. Коли примножуються страждання і скорбота, пропорційно примножується наша потіха. Господь ще сильно і могутньо заявить про Себе, ґотому ми повинні сміливіше проповідувати. Що зможе додати нам відваги? Недавно я прочитав історію про одну віруючу жінку. Вона була членом великої церкви, але сталося так, що пастор з сім’єю емігрував, диякон перейшов до іншої церкви, і овечки розсіялися. Окрім Лідії Іванівни, не залишилося нікого. І ця жінка два роки доглядала за домом молитви, щочетверга і щонеділі ішла на служіння, ставала на коліна, молилася, читала тексти з Біблії і звершала службу. Якось у двері дому молитви хтось постукав. Жінка спершу подумала, що це їй вчувається, але коли відчинила, побачила колишнього парторга колгоспу. Він попросив молитися за нього – у нього виявили злоякісну пухлину. Ісус – Переможець. Бог явив милість і зцілив того чоловіка. За короткий час він з дружиною, дітьми і внуками прийшов до церкви. Воістину Бог з нічого може зробити велике. Він цінує нашу вірність. І тоді Лідія Іванівна пішла до диякона і сказала: «Люди прийшли до церкви. Повертайся». Той по- каявся перед Богом і повернувся. І церква відновилася. Ми не повинні мовчати. Єремія, який жив у дуже тяжкі часи, якось вирішив, що не буде більше нагадувати про Господа і не буде говорити в Ім’я Його. Але після того відчув, наче вогонь палахкотить у його кістках, і не зміг далі мовчати. Дорогі служителі! Як потрібен нам сьогодні цей вогонь, як потрібна сила Святого Духа. Наш Бог христить Духом Святим і вогнем. Я вірю, що це сильний критерій, з допомогою якого ми можемо сміливіше проповідувати Євангеліє Ісуса Христа. Слухаймося більше Бога, аніж людей. Відваги нам може додати і наше святе життя. Апостол Павло сказав, що нікому ні в чому не давав спотикання, і ми також повинні так жити. Сторожі мають підвищити свій голос ще й тому, що вони можуть своїми очима бачити, як Господь повертається на Сіон. Сьогодні спасіння до нас ближче, ніж тоді, коли ми увірували. Той факт, що Господар жнив, Спаситель світу ось-ось прийде, – це ще один сильний стимул проповідувати про Ісуса Христа все сміливіше, все сильніше. Дорогий брате! Не ховай свій духовний меч, підніми його якомога вище, і Бог дасть тобі перемогу!